Сайт про дітей

Хотілося б поділитися своїм досвідом «казкотерапії», яку я несвідомо почала застосовувати для своєї дитини. Зараз, через кілька років, я усвідомлюю, що цей метод досить успішно спрацював в нашій родині, хоча, можливо, не так швидко.
Коли моєму синові виповнилося два роки, ми віддали його в сусідній садок, молодші групи якого перебували в нашому домі. Погодьтеся, дуже зручно! До того ж наша черга як раз підходила до цього часу. Я планувала після адаптаційного періоду малюка в садку активно зайнятися пошуками нової роботи, оскільки попередня, з якою пішла в декрет, не дуже влаштовувала. Але як потім виявилося, малюк на тому етапі свого розвитку зовсім не був готовий до тривалої розлуки з мамою. Навіть після двох місяців в садку.
Сором'язливий і боязкий за вдачею, він дуже страждав через відсутність мами. Крім того, так збіглося, що у нас з чоловіком на той час виникло деяке охолодження один до одного і розлад. Дитина це теж не могла не відчути. На третьому місяці її перебування в садку ми помітили у неї косоокість, яка почала активно прогресувати. Вердикт офтальмолога був такий: почекати до трьох років і віддати її в офіційний садок по зору, оскільки там приймали тільки з трьох років. Я вирішила забрати дитину з цього «зручного» садка і відразу припинила всю активність у плані пошуку роботи. Малюк довго «відходив» від цього садка. Можливо, в чомусь були винні і молоді виховательки,які не справлялися з навантаженням і не приділяли належної уваги кожному малюку.
Одного разу, через кілька місяців після всієї цієї історії, стався такий випадок: слухаючи диск з піснями з мультфільмів, мій синочок несподівано розридався, коли прозвучала пісня мамонтеняти, що пливе на крижинці до мами. «Він маму не знайде, маму не знайде!», - повторював малюк крізь сльози. Хоча до цього вже кілька разів спокійно дивився цей мультик. А тут, мабуть, пережите «вилізло назовні».
Тільки тоді я гостро відчула, наскільки глибоко в ньому засів страх розлуки з мамою і боязнь навколишнього світу. Я, звичайно, стала замислюватися про те, як запобігти повторенню такої ж історії з садком наступного разу. І одного разу зовсім спонтанно почала розповідати йому перед сном казку про слоненя за сюжетом мультика про мамонтеня. Тільки, звичайно, маму слоненя швидко знайшло, а потім і тата вони знайшли разом. Тато спав на галявині. Історія так захопила малюка, що кожного вечора він став просити казку «про слоника». Цілий рік я кожного вечора, укладаючи його спати, вигадувала і розповідала нові «серії» про слоненя. Казка швидко обросла новими героями і сюжетними лініями. Це вже була дуже дружна родина слонів, з бабусями і дідусями-слонами, до яких слоненя їздило в гості. У слоненяти з'явилися вірні друзі, з якими відбувалися різні смішні та цікаві історії. Навіть сестричка з'явилася у слоненяти, ми разом з сином обрали їй ім'я - Марусечка. Іноді я просто брала якісь сюжети зі звичайного життя, які могли б відбутися в дружній родині. Виходила навіть вже швидше розповідь, а не казка. То слоник ходив з дідом за грибами в ліс, то вони з бабусею варення варили, то він допомагав мамі міняти памперси Марусечці і т.п. І кожного разу моя казка-розповідь закінчувалася добре, я ніби підбивала підсумок, наприклад: «Бачиш, як здорово, що у слоника такі друзі виявилися!» ,або «І потім вони всі разом стали пити чай!», або «І мама його поцілувала, і слоник побіг грати з друзями! ».
На якомусь етапі моя фантазія вже стала зовсім висихати. Тоді я почала нову казку - про кубик, який подорожував на вантажівці і зустрічався з різними людьми, предметами та істотами. У нас предмети теж говорили і відчували (як у Г.-Х. Андерсена). Потім були інші казки. З часом я помітила, що малюк почав відчувати себе впевненіше і спокійніше. У сім'ї поступово все теж стало на свої місця. Звикання до нового садочка, коли ми віддали його через рік знову, пройшло набагато легше і менш болісно.