Сайт про дітей

Спочатку моє сімейне життя складалася просто чудово: ми з чоловіком розуміли один одного з півслова, у нас не було серйозних розбіжностей, жили ми дружно і добре. Незабаром ми прийняли рішення народити дитину. Під час моєї вагітності чоловік був уважний і попереджувальний: я бачила, як він зі шкіри геть лізе, щоб полегшити мені побут, розвіяти мої страхи. А коли народився Коля, чоловік засукав рукави: і ночами вставав погодувати малюка, і час від часу відпускав мене провітритися з подружками.

Коля - спокійний, лагідний, поступливий від природи. З першого дня він добре спав, рано почав посміхатися і сміятися. Чи варто дивуватися, що через два роки ми вирішили народити другу дитину. Підкреслюю: рішення було обопільним, і чоловік хотів другої дитини не менше, ніж я.

Під час моєї другої вагітності чоловік приходив додому з роботи пізно, говорив, що дуже втомився. Я переживала, що він мені менше допомагає, ніж під час першої вагітності, але не стала влаштовувати сцен, мовчки доносила, спокійно народила. Перші кілька днів чоловік часто бігав до коляски помилуватися Артемом. А тижнів за два ніби забув про існування молодшого. Прийде з роботи - і до Колі: грає з ним, дуріє, а до Артема ні ногою. Я запитала його прямо, в чому справа. Спочатку він відповів мені, що тривожиться за Колю: боїться, що старший стане ревнувати, відчує себе нікому не потрібним, стане дивитися на братика як на суперника.

Ми довго говорили про те, що обом синам потрібна наша ласка, і чоловік пообіцяв бути уважнішим до малюка. Обіцянки він не дотримав. На все у чоловіка було пояснення. "Не встаю до нього ночами, бо втомлююся. Не граю з ним, тому що він ще й грати-то толком не вміє, - ось з Колею цікаво і добре. Коля вже вміє розмовляти, з ним можна і в м'яч пограти, і побігати ... "